Топчу свій ряст, назад не оглядаюсь,
Свої думки тримаю в кулаці…
Лиш совісті своїй я сповідаюсь,
Та інколи в минуле повертаюсь,
Заштопуючи ран своїх рубці…
Вже довго йду, з дороги не звертаю,
Бува, сльоза гуляє на лиці…
Але добро з душі я висіваю,
Й за пазуху нічого не ховаю, -
В житті дзвенять прозоро бубенці.
І внуками, і дітьми я пишаюсь,
Усе, що маю, щедро віддаю…
Людиною була і залишаюсь,
За їх любов я бережно тримаюсь,
Немов солдат за зброю у бою.
З землі цієї я і починаюсь,
Колись закінчу в трепеті ходу…
Назад ніколи я не озираюсь,
Любов’ю й віршем завжди причащаюсь,
І вишнею, що квітне у саду…