Оригiнал:
Ти не почуєш... Та я й не покличу... Тиша...
Літні дощі зачастили і змили сльози.
Бачиш, без тебе живу,
хай немає віршів.
Власне, тепер у житті вистачає прози...
Боляче? Так! - Що поробиш... Буває... - Доля...
Дивна, напевно, - Хотіла я цю розлуку.
Тішмось, коханий, - хай мертва й холодна воля,
Все ж вона краща, ніж наше кохання в муках...
Я не спроможна прийняти звичайні речі.
Ти не навчишся кохати мене такою.
Потім заповниться може й ця порожнеча.
Щастя колись розіллється в душі рікою.
Я ж не випр`авна. Так ліпше, повір, для тебе...
Не розлюбила... Навчилась з любов'ю жити...
Жодних образ і скуління вночі до неба,
Тільки над мріями стогнуть бетонні плити.
© Нiна
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Ты не услышишь…и я не окликну …тише…
Летние ливни пришли, чтобы смыть мне слёзы.
Видишь: живу без тебя, без стихов нелишних.
Ясно, что в жизни такой мне хватает прозы…
Больно? Конечно…Да что ж с этим делать? Доля…
Странная, верно… хотела ли я разлуку?
Видно, утешусь холодной и мёртвой волей:
Всё ж оно лучше, чем счастье приносит муку…
Жаль, но обычные мерки во мне утонут…
Ты не способен меня полюбить такою.
Позже заполнится пропасть, но - пустотою.
Давняя страсть разольётся в душе рекою.
Неисправима…Так легче унять потребу.
Не разлюбила…Держу я любовный тонус.
Нет ни обид, ни взывания ночью к небу...
Лишь над мечтами бетонные плиты стонут.
Аватар Автора оригинала