Розсміши мене, розсміши,
Мого настрою милий маестро,
Щоб піднявся від п’ят душі
На самісінький пік Евересту.
Розсміюсь - затріщать ліси,
Мов лозу вигинає сосни,
Поміняються полюси
В другий поспіль рік високосний.
Засміюсь, просто так, до сліз,
Диким реготом майже до сказу -
Дев'ять років із рук валіз
Я не випустив жодного разу.
Розсміши, щоб забув на мить
Як пірнають птахи веселі
У безкрайнюю неба блакить
Із трампліну моєї оселі...
Розсміши мене, розсміши.