***
Когда оттепель обоснуется на холмах
и деревья будут стоять в темных снегах,
свежий притихший ветер сорвавшийся с побережья,
коснувшись, почувствует тепло на ее губах.
Ее кожа светла , как серебро в молоке,
как усталость, что с финалом накоротке,
как зимнее русло, засыпанное звездами и снегом,
вдоль которого мертвые стоят по реке.
Горький ноябрьский рост кончился, был таков -
проникновеньем снегов в декабрьскую тьму городов,
эти потоки воздуха и воды на ночных причалах,
короткой простуды ломкий неразборчивый молитвослов.
Потом уже, среди туманов кочевой череды,
что захватят мосты и гулкие пригородные сады,
она станет рассказывать что-то про ночные речушки,
про лодки в снегу, тяжелые от холода и воды.
Потому что сказанные нами слова
cплелись как сентябрьская эта трава,
и за всем, что сказали, уже проступают
сбитое дыхание влаги, музыки канва,
оставь при себе эти воздушные ямы тепла,
легкую недоверчивость, что упрямо ее вела,
и когда она останавливалась и замирала,
и когда ее не было,
и когда была.
с украинского перевел А. Пустогаров
І коли відлига зупиниться на горбах,
і коли дерева стоятимуть в темних снігах,
свіжий стишений вітер, зірвавшись від узбережжя,
доторкнувшись, відчує тепло на її губах.
Її шкіра світла, як срібло у молоці,
ніби втома, яка приходить наприкінці,
мов зимова ріка, засипана зорями й снігом,
вздовж холодного русла якої стоять мерці.
Але вже минув цей гіркий листопадовий ріст,
просування снігу в темінь грудневих міст,
ці потоки повітря й води на нічних причалах,
нетривкої застуди ламкий невідчитаний зміст.
Це вже потім, коли тумани дійдуть сюди,
затопивши мости й лункі приміські сади,
вона стане щось говорити про чорні притоки,
про човни в снігах, важкі від остуди й води.
Через те, що всі промовлені нами слова
переплетені між собою, як вереснева трава,
і за всім, промовленим нами, вже проступає
збитий подих вологи, музика горлова,
залиши при собі ці повітряні ями тепла,
цю легку недовіру, що вперто її вела —
і коли вона зупинялася й завмирала,
і коли її не було,
і коли була.