#переклади
#переводы
***
Постійний рух. Падіння. Стреси. Злети.
Несе намУлу часу течіЯ.
У душ такі непроходимі нетрі:
Хіба вгадаєш, що у них і як?
Чи сонце там, чи, може, бурі й сутінь?
Та є у світі мить, маленька мить,
Що здатна чути, бачити, збагнути,
Хто вміє залишатися людьми
І в радості великій, і в печалі,
Коли болить не тіло, а нутро...
Усе в житті хитке і проминальне,
Правічні тільки мудрість і добро.
Ірина Федорчук
***
Движенье вечно. Стрессы. Взлёты. Спады.
Ил наносной, текучие века,
Так дебри душ бывают непроглядны,
Пойми попробуй, что у них и как?
Там солнце или может сумрак, бури?
Но есть на свете миг, лишь краткий миг,
Способный слышать, видеть среди буден,
Тех, кто всегда останутся людьми
И в радости великой, и в печали,
Когда болит не тело, а нутро…
Всё в жизни шатко – промельк за плечами.
А вечны только мудрость и добро.
Перевод с украинского Ирина Юрчук
***
Чебрецями духмяними вабити буде літо,
Споришем кучерявим горнутиметься до ніг…
Відпусти мене, чуєш, моє галасливе місто,
В край дитинства, до мами, до кращих у світі втіх.
Хай набудусь у нім, нагостююсь, як слід, удома,
Наговоримось вдосталь про всяке – про се й про те.
І витатиме радість, тривала й така незникома,
Ми для неї з медунок строкатий вінок сплетем.
Струменітиме сонце в розчинені навстіж вікна,
І вестимуть далеко усі до одної стежки,
Й напророчать зозулі щасливий і довгий вік нам -
Років сто або й двісті - ми на менше не згодні таки.
Відпусти мене, місто, між зорі, у пишні ночі,
Де зустріти мене будуть раді зелені гаї.
Я знайти світляка, як колись, у дитинстві, хочу,
Привітатись із ним і в долоні узяти свої,
До щоки притулити і щастя відчути на дотик.
Хай на вушко казки про чарівний ліхтар розповість.
Він зігріє у стужу й світити в житті буде доти,
Поки є рідний дім й поки я там найперший гість.
Відпусти, не тримай. Я повЕрнусь, я скоро буду.
Скільки відстані тої? Кілометрів сто двадцять лише.
Я цією мандрівкою кожен наснажу будень
І на згадку собі залишу її теплим вірш;м.
Ірина Федорчук
***
Чабрецами душистыми лето пахнёт знакомо,
И спорыш будет стлаться под ноги мне, кудряв...
Отпусти меня, слышишь, крикливый мой город-гомон,
К маме, в детство, в страну расписных забав...
Дай забыться мне там, от души нагоститься дома,
Вволю наговориться беспечно о том, о сём...
Радость выпорхнет искренней искрой искомой,
Из одних медуниц для неё мы веночек сплетём.
Солнце будет струиться в проёмы открытых окон,
И все стёжки-дорожки в манящее поведут.
Накуёт нам кукушка не хуже пророка
Лет по сто или двести - на меньше не селят тут.
Отпусти меня, город, в ночей междузорье,
На заветную встречу, за зелень радостных рощ,
И найду светляка, чтоб, как в детстве, сиял, лазорев,
Подержать на ладони и вышептать - как хорош...
И щекой испытать это счастье своё на ощупь…
Про волшебный фонарь сказку мне
он расскажет небось,
Чтоб лететь на тепло, возвращаться верней и проще,
Пока в доме родимом я первый почётный
гость...
Отпусти, не держи, я туда и назад, скоро буду.
Километров сто двадцать – да разве же далеко?..
Эту встречу потом сохраняя в горячке буден,
Строчкой тёплых стихов запишу на полях легко…
Переклад з української - Ірина Ирина Юрчук