Повірити треба...
Повний місяць, що світить у небі,
Заглядає крізь штори в вікно,
Запитаю: - Чого тобі треба?
Мене милий покинув давно...
По йому я сумую щоденно,
Він до мене приходить лиш в снах.
Бо його ще кохаю і, певне,
Я його не забуду нараз...
А на небі розсипаний бісер
Із зірок, що так сяють в ночі,
Посилає надію із висі,
Що для щастя є сотні причин...
Довго, довго дивлюсь я на небо.
Доки місяць за хмари не счез.
Зрозуміла — повірити треба
Тим зіркам із далеких небес...