Як срібло зимне впало на чоло, -
У сутінках примхливої негоди
Назустріч сильне розгорнув крило -
Душа шукала у розлуках броду.
І понеслись у світло ліхтарів,
У шепіт парку, перегук вокзальний.
А він дививсь і не знаходив слів,
Щоб їй одній освідчитись в коханні.
Летіли звуки трепетно у вись.
Шляхи забулись, оповиті щемом.
І билося у скроні: "Ти молись
За сад його, що названий Едемом".
***
Как снегом седины покрылась голова
В сумерках несносной непогоды
Навстречу сильная, расправив два крыла
Душа искала в тех разлуках брода.
И понеслась на свет фонарный
На шёпот парка, перезвон вокзальный
А он смотрел и слов не находил
Чтоб объясниться не хватило сил.
Летели звуки трепетные в высь.
Пути забыты и покрыты тленом.
В висках стучало: Ты молись
За сад его, что названный Эдемом.