Хоч крапало, квіти: «Води!»
У сірої висі благали
і лядвенцю смуток злотавий,
і плач конюшини рудий.
«Напитися дай досхочу!»
А дощ лепетав: «Пригощу
шаленою ніжністю зливи»
Ще й думку смачну, що між ними,
землею і небом сумними,
медова розквітне любов –
закоханий зяблик озвучив.
Пелюстка поранена «Знов!..»
Дощу поцілунком кусючим.
2019