Мене вітер щипає за боки,
Дощ полоще, лякає гроза…
Страшно так і чомусь одиноко,
Наповзає на очі сльоза.
В шибку стукає гілочка глоду,
До кімнати щоніч загляда…
А з душі ця холодна негода
Всі надії мої викрада.
Опускаються руки в утомі,
Катма сну і дрімоти нема.
Наче привид вселився у домі
І безжалісно кості лама.
Наче й квіти поблідли в вазоні,
Так погода на всіх нас вплива.
Я складаю в молитві долоні,
Але хтось забирає слова…
Не нагріюся біля каміну,
Чашка кави – занадто гірка!
Та не знижую в розпачі ціну
Ні копійки, ані п’ятака.
Зціплю зуби, печалі стриножу,
А до себе чи вдасться дійти?
Навкруг себе зведу огорожу
І спалю навкруг себе мости…
Найдрібнішому горе- листочку
Сумно й ніжно я прошепочу…
Й на малому своїм островочку
Запізнілий свій ряст дотопчу…