Русалоча та комарина заболоть
Манлива та підступна.
Отруйливі нуфари й дика папороть
Чекають, хто наступний...
Хто промине пекельний сморід випарів
Й тумани сльозогінні,
Той все одно обмежений у виборі,
І все одно загине,
Побачивши зеницями незвиклими
Кінця свого причину —
Русалочок, виблискуючих іклами
Й бездонними очима.
Вони були колись-то нареченими,
І лагідні, і любі,
Та лихами раптово-незліченними
Собі дістали згуби...
Колись гуртом ходили цими хащами,
Невинні, мов чорниці,
Співали голосочками дзвенячими,
Збирали печериці.
Вони жили, журились, веселилися,
Гарячі та рум'яні,
Аж поки врешті геть не потопилися
В смертельному коханні.
Не ганимо їх! Нам не усвідомити
Ті муки незбагненні,
Й як спокою вістять лиш тихі омути
Та рятівні багнини.
Мабуть, самі не винні ті голубочки,
Що обрали прокляття
Й останній подих втілили у бульбашки,
Шо зринуть крізь латаття.