Вітер у полі питає тополю :
- Чому ти, миленька, в журбі?
Чому зажурилась,
Скажи ти на милість,
Та й що допоможе тобі?
Вона ж ледь не плаче :
- Послухай, юначе,
Страждаю, а справа така :
Закохана в клена
(Верхівка зелена)
Он, бачиш того хлопака?!
Ось там, біля річки,
Ростуть де порічки,
Миленький тихенько стоїть.
Стучить не про мене
Те серце зелене
І кожна порожня та мить.
Урвався терпець :
Та хай йому грець!
І небо на блискавку трісне!
І все іі тіло
На пух полетіло...
Таке от страждання первісне)