Як до серця самого пройме,
то руками сплесну
і,
зітхнувши полегшено,
почервонію,
хупавою ставши
даремно ...
І...
Однісіньку
мою
онучечку,
та хоч неждано,
попити чайку,
зазову.
Поцілую в верхівку,
ніжно, ніжно до грудей,
як я це роблю повсякчасно,
її
пригорну,
щоб не бачила сліз ...
І ...
О Боже…
О Боже!
З кожним роком, все більше і більше...
До чого ж ти так схожа...
Для чого ж,
для чого,
для...
Ти ніколи, ніколи її не побачиш, байбаче.