Так бракує обіймів твоїх...
Тих – щоразу дівочих і ніжних.
Так бракує – завжди, як нарізно
ми існуєм... А в віршах моїх
можна бути з тобою щомить,
бути і громогласним, й інтимним,
бо з тобою і в стужу не зимно,
навіть як заметіль голосить.
А життя вимагає розлук –
вчить життя знати ціну обіймам,
вчить шукати спасіння у римах –
тінях мрій і несплетених рук...