ПОЛОСА
Патока літа солодким сплила.
Смак залишила, та радість взяла.
Літо промчало, задравши хвоста,
крізь соняхи і жита...
Мабуть йому тут добряче пекло,
в раї пекельнім пітніло чоло.
Що не згоріло, то враз відцвіло.
Чи, взагалі, то - було?...
Вилили сльози черстві небеса.
В душах пожухлих - засохла роса.
В душах пожухлих - руда полоса.
Біла ж - була..., ніби сад...
В кого вродило - отаву скосив.
В кого згоріло - лиш слід полоси:
чорний з рудої, що стліла до тла.
Білою завше була...
Літо промчало твоє і моє.
Ти мені - серце... і я - навзаєм
серце - за літом у слід, навманя.
Колеться гостра стерня...
Колеться - гостра, мов жалом оса.
Чорною стала руда полоса.
Мрій обнадійливих озимина
зійде - сп'янить без вина...
Витканим виткана синя блакить.
Хто серцю скаже, як далі нам жить?
Чи принесе нам жаданна рілля те,
що серця звеселя?
Звабно принишкла небесна краса.
Кожному серцю - своя полоса.
Чорне за білим - в один дивний сад...
Серце - ні кроку назад...
ВК ХерСон серпень 2021р