Перевод с украинского языка Инессы Соколовой
*
Вся наша жизнь – большая, словно поезд,
И с ускорением вперёд бежит…
Нас докучает грохот, сырость в осень,
С годами остановок каждый миг.
Выходят по прибытью пассажиры:
Родные наши, недруги, друзья…
Идут в согласье с возрастом, ранжиром,
Когда сильны, им тормозить нельзя.
В пути удачи, радости встречают,
Быть вне людей для многих маета.
Отсутствия одних не замечают,
А от других немая пустота.
Заходят новые всё реже, реже,
Все меньше в них друзей встречаем мы…
Кумиры потеряли блеск свой прежний,
Не просто ладить с разными людьми.
Менять пора бы тактику, наверно,
Добавить больше радости, добра.
На сердце не держать гнетущей скверны –
Осенняя приблизилась пора…
Мужчина ты, иль женщина, не важно,
Не вспомнить ли нам школу вновь, свой класс?
И пусть конец пути не будет страшен,
Срок неизвестен каждому из нас.
Одолевая жизненные гонки,
Побольше надо делать добрых дел,
Смеялся бы последний из вагона,
При проводах народ рыдать хотел.
--
Оригинал: http://stihi.ru/2017/09/27/2518
Автор: Олександр Мачула, Украіна
Життєвий потяг
Життя-життя – немов великий потяг…
Невпинно уперед воно біжить.
Нам дошкуляють гуркіт, сирість, протяг,
а згодом і зупинок кожна мить.
На перестанках сходять пасажири –
то наші рідні, друзі, вороги…
Ідуть хто як: по віку і ранжиру,
вперед комусь гайнути до снаги.
Удачі ті і радощі стрічають,
а інших поглинає самота.
Одних відсутність ми не помічаєм,
а після других – тільки пустота…
Нові заходять пасажири рідше
і менше друзів зустрічаєм ми…
Старі кумири сяють все тьмяніше,
усе складніше сходимось людьми.
Міняти варто тактику напевне,
робити більше у житті добра,
у серці не тримати зла і скверни –
осіння наближається пора…
І не важливо, чоловік ти, жінка,
згадай із теплотою рідний клас.
Коли остання підійде зупинка –
те не відомо жодному із нас.
Долаючи життєві перегони,
роби побільше, брате, добрих справ,
щоб ти один, виходячи з вагона,
сміявся щиро, а народ – ридав.
27.09.2017