***

  И. Небеленчук
***
Дюшеси віттям хиляться у ніч –
Дрімають у саду старезні груші.
Мені лише у тиші віч-на-віч
Розкажуть, чим зболіли їхні душі.

Про те, як вересня дзвінка струна
Співала їм в години світанкові,
Як чарівнa заквітчана весна
Ішла на зустріч в сонячній обнові.

Про те, як сміхом сповнювався сад
Тих двох закоханих, що очі в очі.
Як у серпневий світлий зорепад
Під грушею стояли. Не зурочив

Ніхто б кохання їхнє те палке,
Що квітувало соняхом бентежно.
Як літо проводжали гомінке…
Тоді, закоханий, він обережно

Підняв тоненьку гілочку, щоб уст
Її торкнутись трепетно-духмяних…
Пройшли літа. До груші я горнусь
Під покривалом сивого туману.

Дівча згадалось, ніжність перших стріч –
Закохані, щасливі юні душі…
Лиш зорями дивилась тихо ніч
І падали під ноги стиглі груші.

***
Дюшесы веткой наклонились в ночь -
Дремлют в парке старенькие груши
Мне только в тишине и тет-на-тет
Расскажут, чем страдали эти души.

Про то, как звонкая осенняя струна
Пела им в рассветные часы,
Как прекрасная, цветущая весна
Навстречу шла в солнечной красе.

Про то, как смехом наполнялся сад
Тех, двух влюблённых, что глаз не отводили.
Как в августовский светлый звездопад
Под грушею стояли.  Не хулили

Любовь их очень страстную,
Что подсолнухом цвела беззаботно,
Как лето провожало шумное...
Тогда, влюблённый, он бережно

Поднял тоненькую веточку, чтоб губ
Её коснуться трепетно-душистых...
Прошли года. К груше я прижмусь
Под покрывалом  серого тумана.

Девчонку вспомнил, нежность первых встреч-
Влюблённых, счастливые юные души...
Лишь звёздами смотрела тихо ночь
И падали под ноги спелые груши.