***

Серпневі ночі. Подих прохолоди
Вже розпростерти два крила зумів.
Все більше смутку й менше насолоди
В пронизливих концертах цвіркунів.

В повітрі зріє відчуття прощання.
Минуле вигорає у душі.
Готують перемовини з дощами
Натомлені дерева і кущі.

Чутнішими стають осінні кроки
За обрієм жалів і сподівань.
Зітхання мрій летять у різні боки,
Ніхто не оминає тих зітхань.

Усе живе від правди кровоточить –
До витоків немає вороття.
Сльозами на вогонь – серпневі ночі,
І в тих сльозах здіймаються пророчі
Думки про швидкоплинність майбуття...