Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Мій перший вірш написаний в окопі…":
Мой первый стих написан был в окопе,
на разрыхлённой взрывами стене,
когда исчезли звёзды в гороскопе
у детства моего - там, на войне.
Лилась пожара огненная лава,
стояли в серых кратерах сады.
Захлёбывалась наша переправа
безумным шквалом пламени-воды.
И белый свет не белый был, а чёрный.
А ночь в огне слепила больше дня.
И тот окопчик -
как корабль подводный
средь моря дыма, ужаса, огня.
Остались в прошлом зайчики и волки...
Кровавый мир, кровавая заря!
И я писала чуть ли не осколком
большие буквы, как из букваря.
Играть ещё б мне в прятки или в классы,
картинки в сказках яркие смотреть.
А я стихи писала про фугасы,
а я вплотную увидала смерть.
Недетской боли грозное цунами
след оставляет, словно от ножа...
Коль эту боль не выплеснуть стихами -
не станет ли немой тогда душа?!
Душа в словах - как море в перископе,
и память та - как молния во мгле...
Мой первый стих написан был в окопе.
Печатался он просто на земле.
Эмма Иванова.
21.08.2021г.
================================
Оригінал:
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі…
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
Ліна Костенко