Де серпня сльози смутку і туги –
Радіє сонцю соняшників поле.
Все начебто завмерло навкруги,
Та пам’ять нам зворотнє робить коло.
Тут скільки тих, хто смерть свою знайшов –
Усі герої, хоч звичайні люди…
Хто винен, що злякавшись, відійшов –
То вищий суд розгляне і розсудить.
А решта – опинилися в котлі…
Де марно сподіватись на підтримку
Й несила відірватись від землі –
Їм начебто хтось кинув соломинку –
В «зеленом коридоре виход єсть» –
Надії, що ледь жевріли, воскресли,
Поки поняття – офіцерська честь –
По-зрадницькі вогонь не перекреслив.
А ті, хто в тім загинули бою,
Де соняхами сяяв край шахтарський –
Їх душі всі до одної в раю…
Бо ад вони пройшли під Іловайськом.
Проходить серпень. Літу навздогін
Мене ще б кожна радувала квітка,
Якби не той, сумний дзвіниці дзвін
Та чорний сонях… наче чорна мітка.