Василь Симоненко – Поет і природа
Пройшла гроза — і знову літня проза:
Парує степ, і оживає ліс.
І горобці, неначе з-за куліс,
Упали табуном на просо.
І знов спадають трафаретні роси
Із сінокосів буйних кіс,
І знову в небі невідомий біс
Підвісив сонце на прозорих тросах.
І, захолонувши у дивній грації,
Зітхають свіжістю дівочою акації,
Вітрами обціловані до ніг…
А я дивився, серце розривалося:
Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —
Так зрозуміти і не мiг.
----
"Поэт и природа" Василь Симоненко
Прошла гроза, и вновь настала проза:
Парует степь, и оживает лес.
И воробьи сквозь занавес небес
Упали пёстрым табуном на просо.
И вновь сверкают бисерные росы
На сенокосах, луг опять воскрес,
И снова в небе неизвестный бес
Подвесил солнце на прозрачных тросах.
И в дивной грации среди небесных граций
Девичьей свежестью вновь веет от акаций -
Они ветрами обцелованы до ног...
А я смотрел на них, и сердце разрывалось:
Что ж в этом нового, особого скрывалось?
Понять я этого так до конца не смог.