туманний ранок за вікном
бентежить душу,
як кава здобрена вином…
тобі ж байдуже,
що сьогодення те терпке
та непідвладне
ховає сонечко від нас
воно нещадно…
вплітає смуток в коси дня
чомусь з досади,
та слуха сварки вороння –
дощу розраду…
тремтить сльозою на юру
шалена осінь,
бо миє дощ її журу,
як ноги босі…
чекай же, осене, чекай
моє зізнання…
дивись палає небокрай –
в вогні страждання
згорає біль, а морок днів
в смереках гине…
то не дарма ж він знов тьмянів
десь на бистрині
під журавлиний перегук,
під схлип зневіри…
тче нитку прикрості павук
та слуха ліру…
так ще за пращурів було,
шептала осінь –
легке у ангела крило
в земній дорозі…
13.09.2021