(Вольный перевод)
«…Ожидая превращения в жемчужину,
всё равно остаёшься песчинкой…»
Инна Ковальчук
Осенний дождь пророчит стужу,
Как неизбежную беду.
Её навряд ли избегу,
Коль перед сумерками струшу.
И крик душевных наваждений
Стремится к божьим небесам,
Чтоб о себе напомнить там
Хотя бы в книге прегрешений.
Пусть – восхвалений я не стою,
Пусть – не мудра, к тому ж, стара…
Но чувствую – мудреть пора,
коль молода ещё душою.
Дождусь ли я небес прозренья?
Явись, скорее, всепрощенье!
_________
Оригинал
Цей дощ
"…чекаєш коли станеш перлиною,
та незмінно залишаєшся піщинкою..."
Інна Ковальчук
Цей дощ віщує холоднечу
І запопадливу біду...
І нерозкаяність бліду,
У сутінки - таємну втечу...
І крик душі летить нестримний
До Бога - до лунких глибин,
Порушуючи часу плин,
Під запис в кондуїт провинний,
Що я - горішнього не варта
Та ще й не мудра, хоч стара,
А вже мудрішати пора -
Нові розпочинати старти...
Коли ж то, Господи, безвадна?
Коли ж те прощення всевладне?