Я сподівався, що люблю,
А виявилося - ні
Я за красу її терплю,
А так, туга в мені
Вона і думає не так,
Не те, щось говорить
У мене ж слів і ласки брак
Та й серце не горить
Мені б про це сказати їй
Мовляв, прости, за все,
Ось так життя, від наших мрій,
В нікуди нас несе.
Ми вже в оточенні рідні,
Проносяться роки
І сниться, іноді, мені
Як я просив руки.