Вечір... в вікна зазирне дрімота,-
На душі щемить та пустота.
Осінь... всім придбала досить злота
Та в цю пору зовсім я не та.
Сум? Можливо... доторкнувся краєм
До моїх вже посивілих скронь.
І простує далі осінь гаєм,
А щемить, бо нагадала про...
Про любов, що квіткою зв"яла,
Ні щоб все життя в собі нести.
Ось який я скаб тоді тримала.
Отче наш, гріхи мені прости!
Скільки років... та весь час сумую,
А могла зростати та цвісти.
Квітів пелюстки тепер цілую,
Згадую роки де я і ти...
Не змогли єдину вберегти.
ЛЮМИЛА ЖУРАВСЬКА