Прийде вона, не попередив,
Закриє очі назавжди
І не побачу більш ніколи,
Цієї дивної краси...
Блакить небес у білих хмарах,
Політ лелеки навесні,
Верби квітучі коси-віти,
Пелюстки квітів у росі...
Проміння сонця не відчую,
І не проникне сміх дітей,
Крізь тріски трухлої могили,
Крізь світ зачинених дверей...
А може ти стоїш вже поруч.
У спину дихаєш мені,
А завтра вниз, по темних сходах,
Зведеш у сутінки густі...
Туди де тіло буде тліти,
Де догниє моя краса,
В сирих обіймах буде грітись
Моя любов, моя душа...
Та може марні всі ці страхи,
Що ти кінець мого життя,
Що ти розлука неминуча,
І шлях страшний у забуття?
А може ти моя свобода,
Моє пробудження від сну,
І десь у світі неземному
Не раз ще стріну я весну...