Чи від того біснуються люди,
Що не знають ні роду, ні племені,
Що коріння своє позбуте
На теренах чужого бремені?
І несуть ті гріхи чужії,
Відвертаючись свого роду...
Та настануть часи лихії,-
Божа кара для цього народу...
Революції, війни, голод,
Смерть і ненависть,- все безбожжя...
Промовляє жорстокий голос:
“На чужині, свого не можна”!
Час навчає великій мудрості,-
Бережи своє краще золота,-
Свої мову, культуру, людяність...
Бо, того не знайдеш у ворога.