Нагадую тобі про днів минулих щастя,
Що осяяло нас веселкою зі скла…
У вирії життя все згасло водночасся,
Зоставив попіл днів подряпиною тла.
Нагадую тобі минулих днів екстази,
Що в небуття спливли мов хвиля по журбі,
Як хмари в небесах, всі образи-образи
Мчать тінню на Душі… Нагадую тобі…
Нагадую тобі… Навіщо?! Час дощами
Нестриманих подій спадав через роки…
Минулось, ніби сни з осінніми листами,
Лише самотність вдвох дається узнаки.
;
Напомню я тебе о днях, минувших, счастье,
Сияние судеб сквозь радуги стекла.
В круговороте лет всё сникло в одночасье,
Уже и жизнь сама почти что истекла.
Растаяли вослед обид поступки, фразы…
Так образы в ветрах меняют облака.
Но тенью по душе скользят их парафразы.
Ты помнишь?! Ты забыл. Что ж память коротка?!
Напомнить ли?! Зачем?! Дождями всех событий,
Осеннею листвой, полузабытым сном,
Всё время унесло, оставив тень наитий,
И нежность одиночества вдвоём.