Л. Костенко
Дні пролітають, як сірі перони.
Чорний букет надвечір’я — ворони —
місту підносить струнка далина.
Що ж, я свій вік одробила сповна.
Що ж, я свій вік одробила по-людськи.
Дні облітають, як чорні пелюстки.
Хочеться чуда і трішки вина.
Доки ж ці пута, пора і звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.
Де ж мого слова хоч би хоч луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.
***
Дни пролетают, как серые перроны.
Чёрный букет в сумерках- вороны-
в город приносит тонкая даль.
Что ж, я свой век отработала сполна.
Что ж, я свой век отработала по-людски.
Дни облетают, как чёрные лепестки.
Хочется чуда и немного вина.
До каких пор эти пута, пора и освободиться,
Где вы мои золотые пасторали?
Лето летает и осень звенит.
Недоумение накручивает чёрные спирали.
Где ж слова моего отголосок хотя бы?
Вновь Украина пошла по кругу.
Вновь и вновь, ещё раз в никогда?!
Хочется чуда и немного вина.