http://stihi.ru/2021/10/02/257
Шипы-колючки
хватают цепко
денёк погожий,
чтоб не истёк он,
не миновал нас
безбожно быстро…
Шиповник снова
с опаской, зорко
следит за каждым –
не затаить ведь
красот осенних,
уж очень зрелый
сей яркий колер
любви и боли…
"Шиповник мы называли свербивусом. Пожуйте его и поймёте, откуда такое народное название. Ворсинки в нём и правда колючи. Немножко подмёрзший и размякший шиповник напоминает мармелад. В детстве, идя из школы, ребята набрасывались на него, как воробьи. И ничто нас не страшило, даже те колючки, что царапали руки и лицо до крови".
(Цитата из статьи Ив. Просянко "Чар-зелье от Ивана Просянка. Свербивус, или целебная сила шиповника").
Оригинал
Колючі стебла
римають чіпко
цей день погожий,
аби не линув,
щоб не минав нам
відчайно швидко...
Свербивус знову
обачно й зірко
за кожним стежить
- не зачаїти
красу осінню,
занадто стиглий
цей ярий колір
любові й болю …
"Шипшину ми називали свербивусом. Пожуйте її, і зрозумієте, звідки ця народна назва. Оті волосинки і справді колючі. Трохи перемерзла і розм’якла шипшина нагадує мармелад. У дитинстві, йдучи зі школи, ми, хлопчаки, накидалися на неї, мов горобці. І ніщо нас не страшило, навіть оті колючки, що дерли руки й обличчя до крові".
(Цитата зі статті Ів. Просянко "Чар-зілля від Івана Просянка. Свербивус, або цілюща сила шипшини").
Фото Василины Иваниной.