ДВІ ДІВЧИНКИ
День перейняв у ночі естафету,
Ранковий промінь сонця впав на тин.
Блукала я в мережах інтернету,
Занурившись в бурхливий вир новин.
Мене до болю ролик один вразив,
Побачила я місто у вогні.
Донбас, я зрозуміла це відразу.
Напевно Горлівка, а може й ні...
Та якось стало страшно до нестями,
Навколо — понівечені тіла.
Я чула, як заходиться сльозами
Серед розвалин дівчинка мала.
Вона солдат благала зупинитись,
Все було, як в жахливому кіно.
Не в змозі більше відео дивитись,
Я поспіхом закрила це вікно.
В мережі інформації багато,
Відкрила іншу ссилку та на мить,
Збентежилась, побачивши кімнату,
Де на всю стіну свастика горить.
А біля неї — дівчинка маленька,
На килимі стояла босоніж.
Русява, синьоока та худенька,
Стискала у руках великий ніж.
Вона була подібна, мов сестричка,
На ту, яка під обстрілом була.
По віку десь, приблизно, однорічка,
Та тільки в світі іншому жила.
Дитина палко ножиком махала,
Раділа щиро смерті немовлят.
Вона «русню» зарізати бажала,
Повчав її за кадром старший брат.
А скільки зла в дитячих оченятках!
Яка ненависть в молоді роки!
Але що взяти з милого дитятка,
Якщо у нього виродки батьки?
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(жовтень 2015)