Н. Бидненко
За тобою ішла серед ночі,
За тобою ішла зі світань…
Може, доля мені напророчить,
Щоб здійснилась хай частка бажань.
Лиш лунав би твій голос далекий
І співали для нас солов’ї,
На даху нашім сивий лелека
Звив гніздо для своєї сім’ї.
Це й усе. Та хіба ж так багато
Я благала у долі собі?
Ти ж – пішов. Захолонула хата
І заплющила вікна в журбі.
…Знов до крові збиваючи ноги,
Я іду по студеній землі,
А душа моя змучена стогне
У розлуки на чорнім крилі.
***
За тобою я шла среди ночи
За тобою шла на рассвете
Может доля мне напророчит
Чтоб мечты воплотились эти:
Лишь звучал бы твой голос далёкий
И запели для нас соловьи,
А на крыше буцул сезокрылый
Свил гнездо для своей семьи.
Это всё. Да неужто много
У судьбы я просила себе?
Ты ж ушёл. Охладело дома
И закрыла окна в беде.
Снова в кровь оббиваю я ноги
И иду по замёрзшей земле,
А душа изнурённая стонет
У разлуки на чёрном крыле.