Час не лікує – лиш маскує, рани
чи гоїть, залишаючи рубці…
На тілі, серці оставляє шрами
й синицю замість бузька у руці!
Час не зціляє, не міняє долю,
притлумлює лише нестримний біль,
а той гартує витримку і волю,
як із жари в мороз і заметіль…
Отак і ти, журавко моя мила,
укотре уже стала на крило.
Полинула за обрій, відлетіла
увись, ніколи наче й не було…
Моє життя буденне, в тебе ж – свято,
немов зорина на космічнім тлі…
Не та, кому я можу довіряти, –
написано у тебе на чолі…
Укотре втратив я свою синицю
не втрималася знову у руці.
В блакиті розчинилась синя птиця,
на серці залишаючи рубці…
01.11.2021