http://stihi.ru/2021/10/31/6333 - оригинал текста
«… Приплывет сквозь потоки мыслей
Серый, словно сталь журавль –
Ты ему открываешься…»
(Пауль Целан)
Коли день полиновий, а ніч совина
Когда день - полынный, а ночь -совиная
Глипає Місяцем-лупалом у безсоння твоє,
Затаишься недоуменно смотря Месяцем-моргалом в бесоньё своём,
І дихаєш запахом жовтого листя кленів,
И вдыхаешь запах жолтой листвы клёнов,
Коли відчуваєш горобиновий смак світанку
Коль почуствуешь воробьиный привкус рассвета
На вустах, що звикли казати: «Прощай!»
На устах, что привыкли проговаривать: "Прощай!"
Щогодини, коли блюз ностальгії
Ежечасно, когда блюзом ностальгии
В кожній калині звучить,
В каждой калине шумит-звенит,
Тоді
Забуваєш про спокій
Тогда
Забываешь про покой
І свої одкровення, що луною над Стіксом,
и свои откровения, что эхом над Стиксом-рекою,
Чи то річкою мідною, де човен самотній
Рекою что ли медною, где челн одинокОй
(А ти ж був рибалкою, перевізнику мій,
( А ведь ты бывал рыбаком, о перевозчик мой,
Колись, в часи мальованих глечиків)
Некогда , во времена крашенных глинянных кувшинчиков)
Забуваєш про сон, про візерунок опалого листя
Забываешь про сон, про узор опалой листвы
І звіряєш осінньому птаху – сірому,
И (время) сверяешь по осенней птахе - серой,
Наче твої сліди на піску в сутінках,
Будто твои следы на песке в сумерках,
Наче тінь на болотах реліктових
Будто тень на топях болотных реликтовых
Наче спогади, де завжди бракло барв.
Будто мемуары , там, где всегда недоставало красок
Коли вітер мовчить, коли осінь стулила уста,
Коли ветер молчит, коли осень сомкнула уста,
Дослухаюсь до тиші, хочу почути «кру» -
Прислушаюсь к тиши, желаю услыхать "кру" -
Крик прощальний. Та чую лише
Крик прощальный. Да слышу только
Помах крил. Металевого журавля.
Взмах крыл. Металлического журавля.
І шепочеш йому сокровенне. Таємне.
И шепчешь ему сокровенное. Темное.
Твоє.
Своё.
Сховане в глибині
Сокрытое в глубине
Душі-криниці.
Родника-души.