Зозуля Марина Александровна (1977 г.р.) – педагог, поэт и переводчик, директор детского оздоровительного лагеря; победитель Всеукраинского литературного конкурса «Юрий Котермак» и Гран-при Международного конкурса-фестиваля «Нашого цвіту по всьому світу», с. Лиман, Змиёвский р-он Харьковской области, Украина
Не обижайтесь, календарь не врёт...
http://stihi.ru/2016/06/06/1715
Не ображайтесь, не лукавить календар,
Світлин обличчя мають пожовтіти.
У плині днів, турбот – як не шкода –
Образа прийде ця вердиктом світу.
Не зможуть чари квітів обпекти,
Мороз під шкіру заповзе незвано.
Перейде вітер крижаний на «ти» –
Куток тепла Вам найдорожчим стане.
І раптом друзі йти кудись почнуть:
Одні – до інших, другі – в безкінечність.
Надія стане нічия. Мабуть,
Перепросити – справа недоречна.
Тривожним птахом, що вже сил не мав,
З календаря злетить листок самотній.
Не ображайтеся на когось Ви дарма –
Бо кожен з нас живе в руках Господніх.
***
Мысли на двоих
https://vk.com/wall509666028_1046
Яскравий місяць сонцю навзамін
На варту мчить – не спізниться ніколи.
І крізь віки по замкнутому колу
Йде день і ніч отой життєвий плин.
Сплітає долю вічний шовкопряд.
Він сіє думку: в спеку чи з снігами,
Усе важливе, що ми не встигали,
Тепер скінчити зможемо навряд.
Твій ранок не мудріший від зорі –
На завтра працю не лишай ти доти,
Аж доки не здаруєш всю турботу,
щоб клопотів позбутися скоріш.
Одне життя… а далі – епілог.
Це ко;лесо нам не крутити вдруге.
То дай нам Бог з коханою чи другом
І день і ніч життям іти удвох.
А під кінець зібрати врожаї;
(На самоті складніші неміч, слабкість.)
Поставити в житті останню крапку
Приємніше з супутником своїм.
***
Не исчезай
http://stihi.ru/2021/10/13/1704
Прошу: не йди назовсім, не щезай,
Не розчиняйсь у вулицях схололих,
Аж доки по кільцю старий трамвай,
Вражаючи постійністю околиць
Тебе самотню звозить й привезе.
Назад поверне, вірю, він щоразу
Нічному листю, що в воротях все,
Ще й у вікно мені моргне люб’язно.
Не вірю, що маршруту частота
Зазнає змін, де рейок шлях розлогий.
Не я один чекаю ревно так
На тих, хто в будень йде з свого порогу.
Хто – на годину, інші – в марноту,
Старіють і з’являються хвилини.
Та яблуні і в грудні зацвітуть,
Якщо потрібен ти душі єдиній.
Не буде змін у вічній метушні,
Хоч, як людей, час змінює міста ті:
Коли когось чекаєш день і ніч,
То він до тебе буде поспішати.
***
Две улыбки
http://stihi.ru/2021/05/19/1963
Жебраку у сквері щиро
Бідний – гріш поклав в долоню.
Усміхнувся він – знай наших!
Й десь неспішно потрусив.
Той осінній вечір сірий,
Літом став для них червоним,
Бідакам подарувавши
Ще на тиждень нових сил.
Вікна мружились і мліли
ситим та німим достатком.
А дахи дивились зверхньо
На жебрацькі два світи.
Душам в немічному тілі
Враз здалось, що до безхатька
У долоню змерзлу, зшерхлу
Ангел зринув Доброти.
Місто ж обмине цю сцену
(Мабуть, іншим животіє!)
Чом ростуть у злиднів крила?
І сміється в місяць світ?
Дві планети безіменні,
Справжні ниці «багатії»
Дві монети розділили –
Безталанні долі дві…
***
Безумные семнадцать
http://stihi.ru/2020/05/30/2456
Ви за сімнадцять вибачте шалені,
За відчайдушні локони оті,
За юну, неціловану, зелену,
що вірить ще в три крапки у листі;…
Прошу: не треба молодість судити!
Вона промчить, як ураган із хуг.
То ж хай по власне обраній орбіті
летить і хмари зносить на шляху.
Не слухає, не бачить все одразу,
не вірить в розум – адже йде весна!
Нестримність є супутниця обра;зи,
бо спокою з наївністю не зна.
Побачить і навчиться – та пізніше,
сьогодні ж сліпо грається з вогнем.
Думки у юних зовсім-зовсім інші –
це ввечері чи впівніч – не мине.
Колись юнацьке спуститься з орбіти,
і досконалість сповнить до країв.
Наразі ж ті сімнадцять не судіть Ви –
а побажайте долі краще їм!
***
Не случилось…
http://stihi.ru/2021/11/22/2124
Не призначав я Вам побачень –
Не рвалась від зізнань душа.
Світанком я не Вас, пробачте!
Закутав у сріблясту шаль.
З очима, що до себе звали,
Не поєднав у пару Бог.
А так хотілося із Вами
Зустріти сонцесхід удвох.
Але – так розсудила доля –
І я руки Вам не подав.
За це надалі мимоволі
В житті на Вас не мав я прав.
Я – з іншою. А Ви лишились.
«Учора» миттю те згорить.
Вже втома забирає сили
Й проводить з Вами вечори.
Та манить іноді, в шпарину
Старих гардин сумна канва.
Примара-спогад лебединий:
Знайомий, юний профіль Ваш.
***
Ноябрь 2021-го
К звёздам бы...
http://stihi.ru/2020/05/03/3020
МАЛА ВЕДМЕДИЦЯ
Ех, побувати б в небі поміж хмар оце!
Де світлячки Ведмедиці горять.
І гарцювати, поки не знебарвиться
Полярна вічносяюча зоря.
Торкнути щічкою пухке сузір’я те,
Помолодіти ще б хоч на життя…
Не боячись світанку кари – мріяти,
нехай бажання поночі летять!
Між зір – долають відстань бездоріжжями,
Чумацьким Шляхом – загадки-світи.
Коли світанки – пуп’янками ніжними –
Устигнути б нам юність віднайти!
На декілька годин у сні незгасному
Пірнути в світ наївної весни.
Де між рядками визнаного класика
Ніколи б ти, закоханий, не снив.
Ворожить там для всіх Мала Ведмедиця –
Тріпоче серце юністю вгорі.
Закоханим до цього часу стелиться
На двох Полярний, дивний блиск зорі.
***
Ночь прошлого
http://stihi.ru/2021/12/21/3106
Згадайте: зустрічались ми у червні.
В примор’ї теплім місячна галера
Була уповні. Й вечір – нескінчений…
А ранок став для нас червоноперим.
Яка нам ніч припала – не згадаю,
Серцевий дріб і губ медовий присмак,
Кружляння в невагомості безкраїй
І ночі мить, яка горіла хмизом.
Нам заздрість зір було не побороти.
І коники, що слухали коханих,
Розписували все одразу в ноти:
Звук скрипок впівніч досить непоганий.
А хвилі шепотілися, чарівні,
Манила нас посріблена дорога.
І дві душі у загадкову північ
Ішли скоріш від привиду нічного.
Літа промчали… й ніч палка, безкрая
Лишилась в невідправлених конвертах.
А я наївно відповідь чекаю
Із юності в цілунках тих, нестертих.
***
/Вільний переклад російського вірша Миколи ДІКА/
Автор перекладу: Білоозерянська Чайка, декабрь 2021-го
Счастливое время
http://stihi.ru/2022/01/05/2003
Латає час минулого діру,
Сліди стирає пам’ять поступово.
Не вимагає відповідь, котру
Несуть нам вени у інакшій крові.
Все рідше відкривається вино,
Бажання часто досягають згоди.
І вплетене минуле вже давно
В мовчання – те, що з мудрістю приходить.
Від березня – за тиждень журавлі
у вирій линуть… Зараз – знову січень…
Не серпень – літо бабине миліш,
Й чомусь хвилина скоротилась вдвічі.
Ще бажаніший день новий для нас,
Піднесені чуття, розумні плани.
Не треба особисте – напоказ.
Зручніше вдома – в сивині нірвани.
Тут щастя, що здавалося слабе,
Знайшло містечко в затишку, величне.
Цінуй життя – прийми любов небес,
Поки горить твоя життєва свічка.
***
Білоозерянська Чайка, январь 2022-го
Пугало
http://stihi.ru/2021/10/01/1619
Огород. На грядках, літнім ранком,
Хрестовина в рядні одинока.
Гарбуза одягли в шапку рвану,
З бур’яну приробили їй локон.
Дві мітли – устромили недбало.
А на шиї – дзвінкі дві бляшанки.
Хустку в руки – щоб не нудьгувало,
Темну ніч проводжало до ранку.
Доля справді гірка-безталанна…
Під вітрами, на сонці й морозі.
Без уваги й тепла – стій старанно –
Залишайся у створеній позі.
За які ж то гріхи сотворили
Із невдахи – бурлаку-вигнанця?
Щоб мав вигляд лякати двокрилих –
хай нахабні умить розлетяться!
Як хотілось йому зняти шати!
І не бути німим арлекіном –
Вільний красень, розкутий, крилатий,
В мріях лине з ключем журавлиним…
***
Январь 2022-го
Минутное и вечное
Як тримати сніжинку в руці?
Упаде ж бо, чи просто розтане.
Закружляє в люстерці-ріці.
З першим клином дзвінким і весняним.
Мить упустиш – і згасне в імлі,
Так безсиле бажання над світом.
Прагне час у постійний політ,
Виправдань він, на жаль, не помітить.
День минає і ніч з чорноти
Світанкові приміряла шати.
Не під силу від змін вберегти –
Їм у літі не можна лишатись.
Неможливо повторно пройти
По минулим стежкам захололим.
Не утримати в жмені крихти,
Що із неба вже впали додолу.
Хоч печуть хліб не в древніх печах –
Аромати бентежні лоскочуть.
На побачення кличе дівча
Невгамовна душа парубоча.
Мудрість свято нам зрілість несе –
З нею успіхом ми обігріті.
Голос істини – понад усе –
І не буде інакше у світі!
***
Январь 2022-го
Разлука
(Без права на прощання)
http://stihi.ru/2021/08/22/1499
Між двох сердець, край прірви, час спинивсь:
І місто й день – у місяці розлуки.
Здавалось, все абсурдно до дрібниць –
За час такий не змерзнуть навіть руки.
Не встигне пам’ять зчерствіти-зітліть
(Не дасть їй спогад, бідній, супокою!)
Стає від самоти і дужа мідь
Невидимо-промерзлою-крихкою…
Чи не перейдуть шляху їм чужі?
Які їм Бог розставить аргументи?
Серця спинились точно на межі –
А чи скінчиться зустріч «хепі ендом»?
Огризок-Місяць в небі занімів:
Покинула зоря нічна, забуде…
Шукають щастя двоє у пітьмі,
як сироти між гамірного люду.
Та кличуть почуття крізь мерзлоту,
Руйнують ґрати, в замкові піщанім.
Дарують ніч для двох казкову ту,
Як сон з небес без права на прощання.
***
Февраль 2022-го