Благословен Південний Буг,
Дитя одвічної природи!
Нестримно, наче серця стук,
Несеш свої холодні води
Крізь стрій поразок і звитяг -
З глибин століть до майбуття.
А я дивлюсь – і трохи шкода,
Що точно так, без вороття,
Через жалі і насолоди,
Крізь стрічку зустрічей-розлук,
Цілунків губ, торкання рук,
Від небуття до забуття,
Тече ріка мого життя.