Налетіли блискавиці,
Гуркотить у небі грім,
Розширяються зіниці -
Жах заходить в кожний дім.
Світу білого не видно,
Шарять тіні у саду.
Усміхається єхидно
Нечисть: всіх я віднайду.
Наполохані з-під стріхи
Вилітають горобці.
Лупить дощ, кружляє лихо,
Згасли зорі-каганці.
Не знайти шляху додому -
Всі приречені птахи:
Наче в дзеркалі кривому
Відобразились цвяхи*.
Загрібає дідько зграю:
Повна мірка - четверик*!
Хто не вліз - то відпускає.
В пеклі чутно дикий крик...
Чорні хмари, ніч-примара
Сама довга та страшна -
Більш жахливого кошмару
Не зустріти навіть в снах.
Горобина ніч розтане
Свіжим ранком під вікном,
День новий над світом встане,
І зітхне знесило гном*,
Позіхне і ляже спати -
Не бувати знов біді.
Вийшло сонечко крислате,
І розбіглись бабаї.
Море спокою і тиші.
Зникли зовсім всі жахи.
Хрумкотить сухарик миша,
Поки кицька міцно спить.
*****
*В Україні осмислення Горобинової ночі відбувалося з урахуванням народної етимології мови, яку називали гороб'їною. В Україні такою вважали ніч на 1 вересня (день Симеона Стовпника), коли «чорт міряє горобців». Вони збиваються у великі зграї і в одне місце, і там чорти відміряють їх четвериками, підгортаючи до себе і висипають у пекло. Хто не ввійшов у міру – тих відпускають. Покарання таке горобцям за те, що вони підносили цвяхи, коли розпинали Спасителя. За те ж у них і лапки «пов'язані мотузкою» - горобці не ходять, а підскакують.
*В давнину основною з мірок сипучих тіл був - четверик.
* гном - мешканець підземного царства, добрий хазяїн садів.