Чому журилась журба.
Бо смуга чорноти в душі залягла.
Та серце ніжне гіркота відняла.
Душевний простір осінь забрала.
У кожного своя мета.
Кохання барви осінь зрива.
Гіркі струни в душі підніма.
Поглядом мовчання серце здріга.
День новий настає, журба відстає.
Ніжні думки навиває душа.
Ой, доле, ти доле,
Чому вона не дзвенить.
Чому серце сльозою дзюрчить.
Долі кроки забирає пітьма.
Та засинає щастя гірко в душі.
Вітер не спить, осушить сльозу.
Заплющить очі від щастя твої.
Тоску відгоне, серце зігріє своїм теплом.
Щасливо освітлює радістю звук.
В тиші та в ніжності твій захолоденний дух.
Руки простягне, Богу вклонюсь.
Щастя попросе, Господь віддає.
Смуга не знає тепер чорноти.
Та поверне кохання в цей дім.