( Відповідь на коментар Романа Костишина до вірша "СЕСТРИ" )
Ось дві сестри зустрілись біля брами,
Взялись в обійми й сльози потекли,
Це біла і золоченая гами,
Ніколи вони разом не жили.
Ті сестри довго-довго гомоніли
Й прощатись не хотілось їм ніяк,
В обіймах біля брами посиділи,
Ще й вітер танцював обом гопак.
І плакали, й сміялися обидві,
Про себе кожна з них оповіла,
Вони весь час у русі і гонитві,
Наблизила їх доля й розвела.
Та довго не могли вони сидіти,
Бо володіння треба передать,
Та й осінь не могла вже більш радіти
І в танці не могла вже більш кружлять.
– Не маю права довше залишатись,
Твоя пора вже балом керувать,
То ж мусимо з тобою попрощатись
І зустрічі наступної чекать.
– Тобі пора, дорога в тебе дальня,
А через рік зустрінемося знов,
Хай музика звучить тобі прощальна,
Та тільки не біжи ти стрімголов.
– Прощай, сестрице, буду вирушати,
А ти у володіння вже вступай,
Берися білу ковдру простеляти,
І браму вже за мною закривай.
– Іди, моя золочена сестричко,
Я все зроблю, як попросила ти,
Розстелю скатертину й на травичку.
Що йдеш з-за мене - ти мене прости.
– Іду я, сестро, все тобі лишаю,
Благаю, лиш за всім ти доглядай,
Не хочу йти, та в путь вже вирушаю…
Ти ніжно все у шати одягай.
Пішла сестра…пішла, пошкандибала,
Востаннє озирнулася назад,
Все йшла вона і сльози проливала,
А за спиною був вже снігопад.
Сестра-зима ввійшла у володіння,
Робити стала все на білий лад,
Щоб світлим залишилося сумління –
Почала прикрашати все підряд.
06.12.2021 р.