***
Усі ми смертні в цьому світі...
Ця думка з присмаком отрути.
Чому в життєвім заповіті
Нічого іншого не чути?
Чому не сказано нічого
Про шлях тернистий чи стежину,
Коли постану перед Богом
Поганим чи хорошим сином?
Мені здається безпорадним
Напівзлиденне існування.
Перед людьми я, ніби зрадник,
Який не виконав бажання.
Караюсь довго – самотина
З’явилась рідною сестрою.
Мабуть, наблизилась година
Для вирішального двобою.
Стриножена душа бунтує,
Не піддається переляку.
Але її ніхто не чує,
Не оголошує подяку.
Усі ми смертні в цьому світі…
Безвихідь в серці шаленіє.
Невже коханням не зігріті,
Якщо нам смерть підступна мрія?
17.04.06.