Р. М. РІЛЬКЕ
(мій вільний переклад переклада А. Ситницького)
У срібляних снігах, на лоні ночі
Усі поснули, сплять усюди вже...
І тільки лихо спокою не хоче,
Осиротілу душу стереже.
Питаєш: їй навіщо те безсоння?
Несповідна, у ніч не струменить...
Як прийдеться все вилити назовні,
Погаснуть всі зірки, в єдину мить!