Нема морозу, вітер є,
сьогодні вже тридцяте,
а десь далеко там кує,
льоди мороз мохнатий.
Із срібних зимових комор,
він холод визиває,
і сніжним коням до їх крил,
торбини укріпляє.
І в черзі дружно тут стоять,
за снігом новорічним,
всі ті, де лиш вітри шумлять,
і дощ купа їх в січні.
Можливо, я теж там стою,
і також - ось торбина,
і в торбу чарівну мою,
він не положить глину.
Ідуть сюди хто як схотів,
хто їде на оленях,
а хто мов пташка прилетів,
із різнобарвним пір'ям.
Можливо, це Сам Дух Різдва,
можливо Він - це Хлопчик,
що також в чергу мирно став,
і також снігу хоче.
Можливо, Дух Різдва це Той,
що ми Його не бачим,
Він необ'ємний, Він св'ятий,
і в Нього щастя просим.
Але вернемося туди,
у цю зимову казку,
ось, хто іще там прилетів,
немов дитинства ласка!
Можливо, бабою вона
зоветься, й з вуглів очі,
і там в коморі вже найшла
снігів собі досхочу.
І коні швидкії її,
й вози вже повні снігу,
й до обезсніжених країн,
летять вони без сліду.
Й лише в рік Новий та Різдво,
щоби дітей потішить,
своє витрушують добро,
і кожен бабу ліпить.
У-гу-гу-гу!- мороз кричить,
і руки замерзають,
червоні щоки, мов буряк,
та скульптори радіють!
А він летить! А він шумить!
лісів схиляє віти,
і лід на річках так блищить!
Що дітям лиш радіти!
І тут радіє Дух Різдва!
Весь світ сіяє в срібрі,
і в посмішці уся земля!
Й Різдво іде привітним!
І св'ято променем ясним,
щоб в радості зустріти!
Від всіх сердець горить одним,
безмірним Сонцем світу!
Бо то ж Різдво! Бо то ж Любов!
Час Богу народитись!
А казці жити знову й знов!
В рік новий повторитись!
А там ось з гірки дітки всі,
на саночках, та швидко!
І Хлопчик з ними Іісус,
й сміється щастя діткам!
Марія Діва також там,
Синочка доглядає,
і дітям світу у Різдво
їх казки посилає...
Ось саночки з гори летять!
Любов шлють Богу діти!
В Різдвянім Царстві, Боже наш!
Нам Господа славити!