Ми розлучилися. Ти волю цінував.
Кохання втрачено. Тверджу собі – минеться.
А через тридцять років знов торкнувся серця –
дзвінок мобільний безтурботність зруйнував.
Мотив із юності, з минулого. Слова…
На груди впали дві сльози, як два століття,
пошматували спокій раптом на лахміття,
душа кричала та крутилась голова.
Рука безвільно ще тримала телефон…
Все марно. Нічого мені вже відповісти!
І хоч кохання не лікують час і відстань,
вдвох, нам ніколи не ввійти в один вагон.