Двенадцать писем к ближней (письмо восьмое)
Вот и остались мы босы и голы,
И на бумаге – безветрием строчки
Несовершенного вида глаголы,
Неидеальной округлости точки.
Вот и случилось затмение века —
Шалой свободы просторная клетка,
Вот и проела молва человека,
Будто бы моль шерстяную жилетку
Память суммирует мудрые мысли.
Сердце врачует планету бодягой,
Вот и читаешь ты заново письма,
Не осуждая героя-бродягу.
Ловко прикинулось осенью лето,
Света смешались неравные части...
Вот и прощаешь ты горе-поэта
За бестолковое женское счастье.
Николай Лобанов - Ник Эль Энн
Дванадцять листів до ближньої (лист восьмий)
Ось ми і босі, і голі надалі,
Аркуш паперу – рядки на безвітрі.
Дієслова наші недосконалі.
Крапки некруглі між обраних літер.
Ось і затемнення вийшло в століття.
Шалої волі простора клітина.
Наче вовняну жилетку, на світі
Міль лихослів'я проїла людину.
Пам'ять – думки мої праведно-грішні.
Серце – планета, час тягне бодягу.
Ти все читаєш листи мої втішні
І вже не судиш героя-бродягу...
Вже прикидається осінню літо,
Змішує світла нерівні частини.
Ось і змогла ти поета простити
За бідолашного щастя провину.
Переклад з російської - Ірина Ирина Юрчук
.