Мене не зачиняй, мов птаху, в клітці,
Коли та клітка навіть й золота.
Чи в оксамиті буду, чи у ситці,
В полоні буду - я, але - не та...
Якщо і заспіваю - не від щастя,
Якщо і засміюсь - не від душі.
Примусити замовкнути - не вдасться,
Хіба... бузок розквітне - в комиші!
Це те що є, бо я - співуча птаха.
Зламаєш крила - змовкну й пропаду.
Мовчання - вирок: напрямок на плаху,
Нехай та клітка й в райському саду.
Як справді любиш - звільнюй душу й руки,
Послухай вірш мого серцебиття,
Що так вирує!.. - ось тобі й наука.
Таке воно з поеткою життя.