Мама каже: Про що ти писатимеш вірш?
Кажу: Я не знаю. Я ніколи не...
(... знаю, як за комір падає сніг,
як пружинить живіт від ударів ніг,
як хтось грає у мертві тіла
і тяга їх дорогами наче хлам)
Про нудоту.
(знаєш, я не свята,
мої літери падають з рук на хідник листа
і мене лихоманить, неначе ти
забагато пустила літер, життя, води
і не витримаєш, як перелиють кров
з хідника в твоє тіло, аби любов...
(заборонена рима, ще гірше лише "прости").
Певно, я не писатиму. Більше. Бо всі листи.
Всі листи десь підшито. Наживо. Гол-ка-ми
попід літери, наче під нігті, і ці томи,
зайві свідчення тих, що не склали собі ціни
і заради кар'єрки в кар'єри спихали в гробах чужих...
"вас ненавиджу" -- рано писати)
... нудоту.
Яку не злікує ні вірш, ні стих.