Пролітає сніжинок замріяне братство,
Спантеличене вітром у віхолах злих.
Замерзають душі невгамовні дивацтва
І лягають на скло візерунками зим.
Захурделились дні, самотою озвавшись,
З тридесятого царства вернулась жура.
Оселилася в серці, немовби назавжди…
Поклоніння чекає, куйовдить буран.
Засинає весна в сніговому пониззі,
А мені не до сну, я набачився снів…
Навіть, дещо з зимою своєю зріднився,
Упускаючи крайність у дійства ясні.
Та вогонь мій сюжетів таких не бажає,
Проростає багаттям на зборищі хуг.
І втікає зажури сполоханий заєць
З епіцентрів загоєних сяйвом недуг.
22:22, 09.01.2022 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com