Для когось доля склала заповіт:
Перони, поїзди і знов перони.
А в мене так, що вже багато літ -
У небі розтинаються кордони.
А я колись любила поїзди,
Той гуркіт монотонно - гомінливий.
За вікнами: поля, ліси, сади -
Усе калейдоскопом... так грайливо!..
Чи то весна, чи осінь - все одно!
Так жадібно душа все поглинала!..
Та круговерть - настояним вином
П'янила, ніби жінка чарувала.
Який запал був в юності колись,
Який азарт!.. та вже нема нічого.
Давно ті почуття в мені вляглись.
В житті так швидко все і так недовго...
І тільки поїзди... туди-сюди
Несуть чуже окрилення
в дорогу.