Цей світ трохи заспокоївся
і чекає весну.
В його тихім голосі
лише відголоски сну
втомлених городян
о сьомій ранку чи десятій вечора,
коли вони навмання
після роботи викликають диспетчера,
бо холодно дуже...
Холодно, чи не так?
А небо на змерзлі калюжі
сипле м'який снігопад.
І жодних емоційних поривів:
у цій білій темряві
бажання хворіють,
не в змозі відчувати приємного.
Спати. І не бути голодним.
А бути спокійним,
сидіти з думками подовгу -
меланхолійно згадувати події...
Скорочувати всі відстані,
мріяти безглуздими абстракціями,
прочитати привітання надіслані,
посміхатись відтінками радості.