Так затишно мені буває в мушлі,
В хвилини незабарних одкровень.
А дощ здурів, вже стільки часу хлющить,
Що вже в одну зрівнялися калюжі
І вже незрозуміло - ніч чи день?..
Вже й звикла. Дощ мені не заважає.
Буває й так, що навіть - навпаки
Мене він, мимоволі, надихає
І в серці кожне слово розцвітає,
І вже мені не стримати руки...
Та ти ж до тих моментів не ревнуєш?
Я - поруч, хоч і вся в своїх думках.
Як схочеш, любий, ти мене почуєш,
Хоч в тих думках така відверта суміш!..
Та всі ті почуття - в твоїх руках.