Ти не впізнав мене та не відчув
Коли я сяйвом місячним була…
Коли мій подих завмирав чому…
Чому лише тоді жадав тепла!
Танок долонь, а в них уламки снів…
Той поцілунок вище від небес,
Мов затяжний стрибок у світ вогнів,
Лавина біла, що з холодних скель…
То все було , а що тепер?
Приспів:
Я стану твоїм подихом
Та довгим нічним забуттям,
А хочеш світанком сполоханим
Та може твоїм життям!...
Я проросту немов гірська трава
У серце, душу, буду наче кров…
Нестерпно стане, ніжно , як роса
Впаду сама до вуст твоїх в полон.
Все тільки так… Мені повір…